Чорними рядками в історію України вписані нелюдські переслідування (арешти, катування, психічно-моральні тортури, примусові виселення, фізичні знищення ) українців за часи існування радянської влади. Під прицілом репресивного режиму опинилося не одне покоління української інтелігенції – найбільш освіченої, думаючої частина населення нашої країни, яку можна назвати «совістю нації».

Високу ціну за відмову пристосовуватися і жити за брехливою радянською мораллю заплатили сотні поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, викладачів, театральних діячів. Всі вони, будучи внутрішньо вільними людьми, завдяки своєму таланту пробуджували почуття масової свободи, не мовчали в часи найбільшої тиранії. Серед них:

/Files/images/32.jpg Іван Багряний (1906 - 1963) – поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч – тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, як перетворився на в’язня далекосхідного концтабору… Втеча, бездомність, мандри і поворот до своєї країни. Повторний арешт, тортури – все це описано в романі «Сад Гетсиманський». Друга світова війна дала можливість крізь вогняні ворота фронту вирватись на Захід. І там, серед мішанини полоненсько-еміграційної маси, серед хаосу і тьми залунав голос Івана Багряного. Своїм романом «Тигролови» він здер з радянського раба шкуру «советского человека» і показав під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби.

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/1197813568.jpg Олесь Бердник (1926 - 2003) – письменник-фантаст, публіцист. Вперше він був заарештований в 1949 році і засланий до концентраційних таборів на Далеку Північ, а звідти на заслання до Казахстану, де пробув до 1955 року. У березні 1972 року у радянській пресі розпочалася атака на Бердника зі звинуваченнями в розповсюдженні містики та ідеалізму. Слідувала заборона публічних виступів. В травні 1973 року його виключено зі Спілки Письменників України і цим припинено публікацію його дальших творів. Позбавлений можливості друкуватися в офіційних видавництвах, наступні свої твори оприлюднює у формі Самвидаву, деякі з них публікуються за кордоном. 1979 року Олеся Бердника засуджено на 6 років ув’язнення і 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермському концлагері, де був підданий жорстоким психічно-моральним і фізичним тортурам.

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/180px-Hryhorii-epik.jpg Григорій Епік (1901 - 1937) – у грудні 1934 року у квартирі відомого прозаїка у Харкові відбувся трус, в результаті якого письменника було заарештовано. Цей арешт не був несподіванкою для Г. Епіка, бо на той час вже було репресовано багатьох українських письменників. Кілька місяців письменник перебував у страшних катівнях колишнього Інституту шляхетних панянок (нині Міжнародний центр культури і мистецтв). Обставини слідства, очевидно, нікому і ніколи не пощастить з’ясувати. Можна тільки здогадуватися, що фізичні і психічні тортури робили своє: майже всі репресовані зізнавалися в тих злочинах, які вигадували слідчі. Відбував термін покарання у Соловецькому концтаборі. 3 листопада 1937 року відбулася одна із най ганебніших акцій на честь 20-річчя Жовтневої революції: Г. Епік, як, очевидно, і кожний з багатьох мільйонів репресованих, сподівався на святкову амністію, але був розстріляний ( за іншою версією вивезений на баржі і затоплений в Білому морі ).

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/4107-8-3.jpg Василь Мисик (1907 – 1983 ) – поет, перекладач. За період своєї юності (з 17 до 27 років) він яскравою зіркою засвітився на обрії ренесанського десятиліття. Загадковість такої потужної літературної сили молодого поета із сільської глушини збудили пильність до нього з боку московського штабу душогубців. Мисик був одібраний в групу демонстраційних жертв (28 розстріляних 15 грудня 1934 р.), на якій Москва хотіла показати всій Україні свою рішимість знищити її…Мисикові, щоправда, розстріл замінили на довгу каторгу ( він не взяв на себе жодного з пред’явлених йому звинувачень, можливо, саме це хоч і не врятувало його від ув’язнення, зберегло йому життя. Бо ті, хто, зламаний катуваннями, погодився з пропозиціями слідчих і підписав зізнання в страшних політичних гріхах цим підписали собі вирок ). Існує припущення, що поет був заарештований помилково, але суті справи це не міняло. Людожерам забагато жертв не буває, вони не визнавали своїх помилок. Член "харківської терористичної групи Мисик вистояв у поєдинку зі слідчими. 26 лютого 1935 року з’явився висновок звинувачення, де говорилося про відсутність достатніх даних для направлення Мисика під суд у згадуваній справі. Але "особлива нарада ” при НКВД СРСР ухвалила ув’язнити його у виправно-трудовому таборі строком на 5 років. Мотивація: належність до родини священика і те, що він "був зв’язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування в Україні в нинішній час небажане…” Після відбуття п’ятилітнього строку покарання його звільнили. Під час Другої світової війни воював, потрапив у німецький полон звідки з групою виведених на страту бранців, втік.

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/Семенко_М3.jpg Михайль Семенко (1892 - 1937) – поет, теоретик українського футуризму. За спробу європеїзації української поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищенний в ньому дух вільної богеми, врешті, за намагання дати власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» – Семенко, при всій своїй вірності режимові, був знищений тим режимом. 23 квітня 1937 року у Києві відбувся творчий вечір М. Семенка, а через три дні його заарештували – за участь у троцькістському блоці. Присуд був виконаний швидко: поета розстріляли 24 жовтня 1937 року. Всі зв’язані з його іменем видання вилучили з ужитку.

Людмила Старицька-Черняхівська (1868 - 1941) – киянка, дочка відомого українського письменника Михайла Старицького і Софії Лисенко, сестри композитора Миколи Лисенка.

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/Старицька-Черняхівська_Л1.jpg Непересічний літературний талант письменниці і перекладачки, її активна громадянська позиція і висока національна свідомість, які не пішли на компроміс із більшовицькою ідеологією, спричинилися до репресій. Вперше її разом із чоловіком судив «пролетарський суд» 1930 року в показовому процесі «справи Спілки визволення України» - спраи, сфальшованої органами ГПУ з метою нищення правдивої української інтелігенції. Другий удар нанесли, заарештувавши і знищивши дочку Вероніку Черняхівську, третій – 194 року під час війни, коли Старицьку-Черняховську було заарештовано разом іх сестрою, дитячою письменницею Оксаною Стешенко, без суду вивезено до Казахстану. В дорозі Людмила Михайлівна і загинула. ЇЇ тіло конвоїри викинули з вагона… Місце поховання невідоме. Так само і точна дата смерті – приблизно жовтень 1941-го.

АРКАДІЙ КАЗКА: ПОЕТ ІЗ РОЗСТРІЛЯНОГО ПОКОЛІННЯ

/Files/images/2016/represovan_za_slovo/Аркадій Казка.jpg 23 листопада 1929 року в Одеській тюрмі ГПУ не витримавши моральних і фізичних тортур кінчає життя самогубством музично і художньо обдарований , дуже «дивовижно совісний і щирий поет» Аркадій Казка. Саме він відкрив список перших жертв тиранічної, кривавої сваволі 30-х років серед інтелігенції в Україні.

Казка Аркадій Васильович народився 23 вересня 1890 року в місті Седнів на Чернігівщині в родині шевця. Батько поета за походженням козак, любив спів та музику, керував церковним хором. Цю пристрасть до пісні перейняв і син.

Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився з Павлом Тичиною, з яким мешкав в інтернаті при монастирі, разом співали в хорі, відвідували славнозвісні "суботи" Михайла Коцюбинського.

Навчався Аркадій Казка в Київському комерційному інституті, але не закінчив його через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював у селах Київщини та Дніпропетровщини, в Одесі, викладав співи та українську мову.

Ще до Жовтневої революції Казка перекладав із західноєвропейських та російської літератур. У радянський час власні вірші і поеми друкував у журналах "Літературно — науковий вісник", "Нова громада", "Плуг".

На початку 20-х років підготував рукописну збірку поезій "Lamentabile" ("Сумливе"), яку подарував Григорієві Верьовці. З листа до Тичини від 11 лютого 1925 року видно, що Казка готував до видання збірку "Розірване намисто", а в листі до свого учня Василя Мисика писав про підготовку збірки "Васильки".

Та цим творчим планам не судилося здійснитися: вночі 10 вересня 1929 року Казку було заарештовано у справі так званої СВУ й відправлено до Одеської в'язниці. Не відаючи за собою вини, у відчаї Аркадій Казка 23 листопада того ж року наклав на себе руки.

Матеріалів слідства в архівах не виявлено.

Видати збірку свого друга мріяв Павло Тичина ще на початку 60-х років, хоча ім'я Казки, як і всіх репресованих у справі СВУ, було під забороною. Лише 1965 року у збірнику "День поезії" Василь Мисик опублікував добірку віршів незабутнього свого вчителя.

1989 року у видавництві "Радянський письменник" побачила світ книжка Аркадія Казки "Васильки" (упорядкування і вступна стаття С. Тельнюка). Там подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані.

Архів Казки втрачено під час Другої світової війни.

Тичина, який називав Казку "дивовижно совісним і щирим поетом", засвідчив, що дружба з цією людиною дала йому безмірно багато. У зв'язку з трагічною смертю А. Казки у в'язничній камері він писав до Дружини Лідії Петрівни: "Так не повелося йому в житті (...) і таланту не розвинув. І світу білого не випив".

Кiлькiсть переглядiв: 4

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Фотогалерея

Дата останньої зміни 19 Жовтня 2017

Цей сайт безкоштовний!