Бібліотека для дітей імені Івана Багряного ЦБС Солом'янського району м.Києва

« Вони пішли з життя не відплаканими й не відспіваними. Пам’ятаємо! »

Голодна смерть на родючій землі… Землі з чи не найкращими у світі чорноземами! Не можливо збагнути, важко повірити, що тричі у 20 столітті українців було приречено на повільну мученицьку смерть від голоду. Найстрашніший був голод 1932 – 1933 років. Не голод, – голодомор, спеціально влаштований для винищення непокірних селян, які чинили спротив примусовій колективізації.

Протягом десятків років цей злочин, що підпадає під визначення геноциду, замовчувався його організаторами і послідовниками – радянською владою. Про голодні смерті українці говорили пошепки.

Тільки з відновленням в української незалежності все голосніше і голосніше звучали слова страшної правди і викриття злочину проти людяності. В різних куточках України, постраждалих від голоду, створюються музеї і встановлюються пам’ятники померлим.

Першим таким музеєм став Музей пам’яті жертв голодомору на Хмельниччині, в Меджибізькому замку Державного історико-культурного заповідника.

Цей Музей суттєво відрізняється від інших аналогічних музеїв. Адже головна роль тут відведена не архівним документам і старожитностям (які присутні також), а мистецькому оформленню. Тут все підпорядковано єдиному задуму: не просто показати, що в був голодомор і загинуло стільки-то людей, а що проти українців було здійснено злочин, і злочин цей страшний.

Читачі бібліотеки імені І. Багряного долучилися до щорічної акції «Запали свічку пам’яті».