Василь Стефаник: "Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії". Письменник, що переживав болі інших як свої

Василь Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу.

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів,що на Станіславщині (Івано-Франківська область) у родині заможного селянина Семена Стефаника. Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував. У тодішніх галицьких гімназіях навчання проводилося німецькою та польською мовами, українська була під забороною. Та гімназія крім формального навчання нічого не давала. Тож групи гімназистів, які прагнули справжньої освіти й покращення своїх знань, створили таємний гурток. Троє молодих парубків: Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини об’єдналися, утворивши “Покутську трійцю”.

У 1890 р. через участь у «Покутській трійці» Стефаник був виключений з Коломийської гімназії. Освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Тут майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу. На формування світогляду майбутнього письменника в цей час значний вплив мали ідеї М. Драгоманова, І. Франка та М. Павлика. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.


Після закінчення Дрогобицької гімназії (1892) Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові (1892).Але замість студіювання медицини, Василь поринув у літературне та громадське життя Кракова.


Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття та Галичини. Публікує статті, виступає на селянських мітингах, за що в 1895 році його заарештовують.

Попри те, Стефаник і далі продовжує політичну діяльність, зокрема, 1897 року віддає багато сил передвиборній боротьбі в Галичині, агітуючи за «мужицького посла» І. Франка, стає свідком жорстоких репресій над непокірними селянами, сам зазнає переслідувань.

У 1899 р. через Краківський вокзал прокотилася хвиля українських емігрантів за океан. Вони походили з Буковини та Покуття. Долею емігрантів переймався В. Стефаник, який регулярно ходив на вокзал щоб якось допомогти їм та поговорити з ними. В. Стефаник писав: «Еміграція. Я бачив і ще бачу отут на вокзалі ту еміграцію. Гонить з дому їх голод за світові води», «переносяться на нову землю заради дітей». Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла в світ у 1899 році в Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім Івана Франка, були Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.


У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію. У новелі “Камінний хрест” Стефаник описав трагедію українського селянства, яке вимушене емігрувати до Канади.


Вже активно займаючись громадсько-політичною діяльністю, публікуючи власні публіцистичні статті й художні твори, Стефаник втрачає зацікавлення медициною і зрештою у 1900 році лишає університет.

В травні 1907 р. відбулися вибори до Австрійського парламенту, на яких Василь Стефаник був обраний послом до Австрійського парламенту і був ним до кінця існування Австро-Угорської імперії.

У січні 1930 року Василеві Стефанику паралізувало всю праву частину тіла. Останні роки Василеві Стефанику було важко пересуватися, проте він намагався рухатися, і бути активним: «Який я слабий, який кривий, але до свого гробу я ще годен зайти». У цей час відчутно погіршується матеріальне становище письменника. Його сім’я бідує, Стефаник залазить у борги – до того ж підростають сини, доводиться думати про їх освіту. Ненадовго рятують публікації в Радянській Україні і гонорари, висока «досмертна» пенсія, призначена в 1928 році. На Галичину та Буковину доходить інформація про колективізацію, голодомор, арешти і знищення інтелігенції. Василь Стефаник відмовляється від наданої йому радянською владою пенсії.

Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрей Шептицький надав письменникові пенсію в 1932 році від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців…

7 грудня 1936р. Василь Стефаник відійшов у вічність.

Перевірте свої знання у літературному кросворді "Сторінки біографії Василя Стефаника"

Кiлькiсть переглядiв: 381

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Фотогалерея

Дата останньої зміни 03 Грудня 2022

Цей сайт безкоштовний!