Що потрібно знати про українську самостійність і суверенітет
Літо 1990 року… «Вітер змін», який привів до українського парламенту політиків, безмежно відданих ідеї національного відродження, перевертає усталені закони і порядки; під куполом Верховної Ради тоді ще УРСР все впевненіше звучать ідеї самостійності і суверенітету.
Вперше керівництво республіки наважилось на крок, який не міг бути схвалений тодішнім центром, кремлівськими управлінцями. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла історичної ваги документ – Декларацію про державний суверенітет України, яка проголосила наміри її населення самому вирішувати свою долю.
Найголовніше положення Декларації – це проголошення державного суверенітету як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Самостійність малась на меті і у вирішенні економічних питань; у організації охорони природи та використання природних ресурсів; в забезпеченні національно-культурного відродження українського народу; у праві на власні Збройні Сили та можливості здійснювати безпосередньо зносини з іншими державами тощо.
Декларації про державний суверенітет України не було надано статусу конституційного акта. Прокомуністична більшість депутатів рішуче чинила цьому опір. Це означає, що Декларація залишилася планом на майбутнє, набором добрих побажань. Але та ж більшість таки зважилася на мужній крок – погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР на її території над союзними законами. Це наповнило Декларацію реальними змістом.
Цього дня кожний читач, що відвідав бібліотеку отримав інформаційну пам’ятку, що нагадувала про важливу подію в історії України.
Коментарi