Бібліотека для дітей імені Івана Багряного ЦБС Солом'янського району м.Києва

«Буду я навчатись мови золотої…» або Як вибратись із «Суржикового лісу»

Суржик – мішанина із зерна (жита, пшениці, вівса, ячменю). Таке зерно не першосортне, а борошно з цього зерна – низької якості. У День української писемності і мови під час мовознавчої гри-квесту ми спробували навчити дітей відрізняти неперевершені зернятка українського слова від перекручених поєднань декількох мов.

На дітей різного віку та їхніх батьків чекала прогулянка по осінньому лісу. У нашому лісі все, як у справжньому: щебет пташок, чисте повітря, насолода від спілкування з природою. Діти розбрелися у пошуках грибів, ягід, горіхів, квітів – усього того , чим ліс готовий поділитися з людьми. Вони час від часу перемовляються між собою, радуючись знайденим картинкам, де зображені дари лісу. Картинки замаскувались так, що потрібно пильно придивлятись, щоб не пропустити.

Малюки готові вернутись додому з повним кошиком таких дарунків, не помічаючи того, що разом з їстівними грибами набралися поганок і мухоморів, а поруч ягід шипшини знайшли собі місце вовчі ягоди.

Деякі дітки дивуються, чому це подекуди розкидане сміття, і тільки тим, що часто відвідують наші заходи, це видається неспроста і вони відносять його до смітника.

Тільки бібліотекарки помічають, що з українською мовою у дітей також негаразди, а ліс не хоче випускати тих, хто засмічує його і свою мовою суржиком. Звільняємо свою мову від НЕ українських слів, а ліс від сміття. В чистому лісі і дихається вільніше, а мова без суржика звучатиме як спів соловейка. Нехай живе і процвітає наша солов’їна!