Вони повідали світові про Голодомор
Про страшні вбивства голодом стало відомо не одразу. Сталінський режим відчайдушно приховував правду про свої злочини і перешкоджав поширенню інформації про катастрофічну ситуацію 1932 – 1933 років минулого століття в Україні.
Правду про Голодомор майже повністю було вилучено з пам`яті народу, через страх перед репресіями. Небезпечно було не тільки згадувати його публічно, але й торкатися цього питання в приватних бесідах чи особистих щоденниках.
Та Люди правди, відчуваючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями, не змогли замовчати цей злочин. Вони зберегли у памяті і донесли свої спогади нам, сьогоднішнім.
Малколм Маггерідж – британський журналіст, у березні 1933 здійснює поїздку в Україну й надсилає свої статті про те, що там діється. Завдяки його репортажам Велика Британія дізнається про геноцид. «Голод – це слово яке я чув скрізь. Селяни благали перевезти їх бодай на одну станцію, подеколи їхні тіла опухали від браку харчів і це було страшно».
Вільям Генрі Чемберлин – американський журналіст і історик, зумів відвідати Україну в жовтні 1933-го. Наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі «Залізна доба Росії». «Не бело в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б настільки малу увагу світу ».
Андрей Шептицький – митрополит греко-католицької церкви, 24 липня 1933 року проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». «Усі радіостанції просимо разнести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян »
Мілена Рудницька – депутатка польського сейму, домоглася, щоб справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги націй та Міжнародного Червоного хреста. «Великий голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила – як щодо кількості жертв, так і щодо людських страждань».
Йоган Людвіг Мовенкель – прем’єр-міністр Норвегії, ініціював обговорення голоду на засіданні Ради Ліги Націй. «Ідеться про життя мільйонів, тому я не міг мовчати».
Улас Самчук – український письменник. У 1934 році з’явився перший художній твір про Голодомор в Україні – роман У. Самчука «Марія». «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933» – такою була присвята автора роману.
Рафаель Лемкін – американський юрист, який запровадив термін «геноцид». Саме Голодомор в Україні він охарактеризував як «класичний приклад геноциду» «Якщо б радянську програму чекав успіх, коли б інтелігенція, священики та селяни були б винищені, Україна б стала мертвою так, наче кожного українця було б убито».
Джеймс Мейс – американський історик, виконавчий директор Комісії з розслідування штучного голоду в Україні. Комісія, спираючись на заслухані свідчення очевидців і проведені дослідження дійшла такого висновку. «Йосиф Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу в 1932 – 1933 роках». Джеймс Мейс 1993 року переїхав в Україну. Казав про себе: «Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене».
Роберт Конквест – американський історик. 1986 року виходить його книга «Жнива скорботи», яка привернула увагу до Голодомору західної академічної спільноти та широкої громадськості. «Суд історії не може оголосити іншого вироку радянському режимові, крім кримінальної відповідальності».
Після відновлення Україною незалежності 1991 року з’явилася можливість і українським вченим досліджувати Голодомор. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії.
1998 року Указом Президента України встановлено День памяті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня бібліотекарі разом зі своїми читачами традиційно запалили свічку – на пам'ять про всіх убитих голодом.
Коментарi