Світ дивовижний, світ незбагнений…

Обабіч шосе Ковель – Луцьк, в одному з куточків Волинського Полісся розкинулось село Колодяжне – батьківщина великої української поетеси Лесі Українки. Тут вона провела багато років свого життя. Чарівна природа Полісся надихала її на створення поетичних шедеврів.

Був тут уподобаний поетесою дивовижний куточок природи – озеро Нечимне, яке лежало тоді в глухому незайманому лісі неподалік від селища Скулине.

Коли Лесі було 13 років вона гостювала у цій місцині в дядька Лева скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався , аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Невеликого проміжку часу, проведеного юною дівчиною у цій місцині, вистачило аби надихнутися чарівною природою, зачаруватись дикою красою озера, набратися вражень і згодом відтворити їх у своєму геніальному творінні – драмі – феєрії «Лісова пісня».

В ній відображені незвичайні образи української міфології: русалки, лісовики, водяники. Дія відбувається біля лона озерних вод.

"Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду".

Людям, які спеціально прибули до цього дивовижного краю на побачення з Лесею і героями її «Лісової пісні», чи відпочивальникам, що насолоджуються красотами Волинських озер, під час прогулянок по цих місцях вчуваються мелодійні звуки Лукашевої сопілки, або ніжний голосок лісової русалки Мавки, чи в темних кущах промайне постать Лісовика, а в дзеркалі озера раптом почне ввижатися образ Водяника…

«Лісова пісня» б’є всі рекорди по виданню і перевиданню.

Така сила справжнього мистецтва, що вже більше, ніж сто років захоплює читачів різного віку щемливою оповіддю про трагічне кохання.